Повернутися до звичайного режиму

Сторінка для батьків

Що таке інтернет-залежність.

Інтернет-залежність – це розлад у психіці, що супроводжується великою кількістю поведінкових проблем і в загальному полягає в нездатності людини вчасно вийти з мережі, а також в постійній присутності нав’язливого бажання туди увійти. Психологи б’ють на сполох і порівнюють феномен інтернет-залежності не інакше як з пристрастю до алкоголю і наркотиків. Приводи для занепокоєння дійсно є. Проведені дослідження на тему інтернет-залежності показують, що при тривалому і неконтрольованому знаходженні в мережі відбуваються зміни в стані свідомості і у функціонуванні головного мозку. Поступово це призводить до втрати здатності навчатися і глибоко мислити. Ніколас Карр, відомий американський вчений-публіцист, експерт в області процесів управління і передачі інформації, спільно з створеною ним групою дослідників-психологів прийшов до невтішних висновків – швидке і регулярне переглядання сайтів веде до того, що мозок людини втрачає здатність до поглибленого аналітичного мислення, перетворюючи постійних користувачів мережі в імпульсивних і не здатних до інтелектуальної роботи людей.


Чим небезпечна залежність від Інтернету

Однак порушення розумових процесів і погіршення пам’яті – не єдині негативні вплив інтернету на людину. Занурюючись з головою в мережу всесвітньої павутини, людина поступово втрачає навички реального спілкування, що призводить до якоїсь асоціальності. Навіщо зустрічатися з друзями, коли можна поговорити з ними по Skype, навіщо з кимось домовлятися в живу або телефонувати, якщо можна просто відправити лист по e-mail, навіщо шукати і купувати товар в звичайних магазинах, коли можна придбати що завгодно, не виходячи з дому…

Тобто описані раніше як переваги, всі ці зручності при тривалому і безальтернативному їх використанні перетворюються на проблему. Так починають з’являтися складності в спілкуванні з новими людьми, а попадання в незнайому компанію для інтернет-залежної людини і зовсім стає стресовою ситуацією. Далі людина замикається в собі, що позначається на роботі чи навчанні, у неї з’являються проблеми зі сном і прийомом їжі. Деяких нездорова прив’язаність до інформаційних технологій доводить навіть до самогубства. Крім психічних і розумових розладів інтеренет-залежність небезпечна і виникненням фізичних захворювань. Проводячи надзвичайно багато часу біля екранів моніторів, ми псуємо свій зір, у багатьох з’являється тунельний синдром зап’ястя. Інтернет залежність, яка супроводжується сидячим способом життя, призводить до різних захворювань хребта і суглобів (сколіозу, остеохондрозу, артрозу, тощо.), серцево-судинних патологій (тахікардії, аритмії, артеріальної гіпертонії, варикозу нижніх кінцівок, тощо) і багатьом іншим захворюванням. Інтернет-залежність може стати причиною порушення стосунків у сім’ї (між батьками і дітьми, а також між подружжям). Кому сподобається, що дитина або друга половинка днює і ночує біля комп’ютера? Так погіршуються відносини між рідними і близькими людьми, і навіть руйнуються сім’ї.

Симптоми інтернет-залежності

Як і у всякої хвороби, у інтернет-залежності є свої симптоми. Основними ознаками, що визначають інтернет-залежність, можна вважати наступні:

Ви відчуваєте величезну радість перед кожним новим сеансом, а без доступу в Інтернет відчуваєте смуток і зневіру.

Вас за вуха не відтягнути від монітора, і ні під яким приводом не виманити на вулицю.

Ви не ходите у гості, рідше зустрічаєтеся з друзями, тобто потихеньку втрачаєте контакти з людьми в офлайні.

Ви постійно оновлюєте сторінку в соцмережах, часто перевіряєте e-mail пошту, аккаунт на сайті знайомств, тощо.

Обговорюєте комп’ютерну тематику навіть з людьми, ледь досвідченими в даній області.

Ви втрачаєте відчуття часу. Заглянувши начебто у справі на декілька хвилин, ви зависаєте в мережі на декілька годин і не помічаєте, як стрімко пролітає час.

Під час інтернет-серфінгу забуваєте про службові обов’язки, навчання, домашні справи, зустрічі і домовленості.

Сайти ви відвідуєте не з метою знайти потрібну інформацію, а заходите на них безцільно і механічно.

Витрачаєте чималі гроші на Інтернет, а також на забезпечення постійного оновлення, як різних комп’ютерних пристроїв, так і програмного забезпечення. Ще й намагаєтеся приховати це від близьких.

На фізіологічному рівні ви відчуваєте наслідки тривалого сидіння за комп’ютером: біль в очах, ломота в суглобах, порушення сну і режиму харчування.

Відчуваєте вплив інформації з мережі на ваше психологічне самопочуття – негативні новини або повідомлення викликають у вас бурю негативних емоцій, таких як лють, печаль або тривогу.

Помічаєте, як близькі люди все частіше починають висловлювати своє обурення з приводу того, що ви занадто багато часу проводите в Інтернеті. І це є явною ознакою інтернет залежності. Самому надмірну захопленість інтернетом помітити буває складно.

Профілактика залежності від Інтернету

Однак все в наших руках! Ось кілька нехитрих способів для «профілактики» інтернет-залежності:

По-перше, проблему необхідно визнати. Багато психологів сходяться на думці, що визнання проблеми – це 50% її вирішення.

По-друге, треба повірити в свої сили. Намагатися без необхідності не заходити в Мережу. Проводити більше часу в офлайні, зустрічатися, спілкуватися з друзями, займатися спортом чи хобі. Багато психологів сходяться на думці, що в Інтернет ми «втікаємо» від незадоволеності або проблем реального життя. Тому постарайтеся зрозуміти справжню причину «втечі» і знайти рішення. Звичайно, Інтернет приносить величезну користь і без нього неможливо уявити собі сучасне життя – але не можна забувати, що все добре в міру. Виховуйте в собі культуру інтернет-користування, і нехай Мережа стане для вас способом досягнення «офлайнових» цілей і вирішення реальних завдань. Отримуйте в Мережі необхідні і важливі навички, вбирайте інформацію, яка стане в нагоді. І пам’ятайте, запорука щастя – гармонія в усьому, в тому числі між онлайн та офлайн!


Кібербуллінг - нова форма насильства над дитиною

Прогрес - штука різнобічна, яка разом з користю і розвитком несе нові ризики та проблеми. Кібербуллінг - один із прикладів такої проблеми. Це досить нове поняття для нашої країни, воно прийшло до нас із Заходу разом з чатами і соціальними мережами.
Кібербуллінг - одна з форм залякування, переслідування, насильства, цькування дітей та підлітків за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (мобільних телефонів та інтернету). Та особливо процвітає він у мережі.

Основною проблемою віртуального простору є те, що спілкування за допомогою всесвітнього павутиння полягає у відсутності безпосереднього міжособистісного контакту, тобто, ми не бачимо свого співрозмовника і, відповідно, не можемо до кінця бути впевненими в тому, ким він насправді є. Таким чином, кожен може придумати собі абсолютно нове «амплуа», нову поведінку, нове життя. І дуже малоймовірно, що випадкові знайомі з «павутиння» колись з'ясують правду: в цьому своєму «новому житті» ми не зобов'язані відповідати за свої висловлювання, дії і вчинки – зрештою, ми ж це робимо не від себе, так що можна вести себе як завгодно.

Тож часто цим користуються підлітки по відношенню один до одного, а також і дорослі, що мають психологічні проблеми.
Кібербуллінг складається з безлічі методів для залякування і цькування своїх «потенційних жертв»:
* Анонімні погрози - пересилання листів без підпису на електронну адресу своєї «потенційної жертви», в яких прописані образи, залякування, часто з використанням ненормативної лексики.
* Переслідування - довготривала часта розсилка своєї «потенційній жертві» через мобільний зв'язок та електронну пошту повідомлень, а в подальшому - шантажування її якимись фактами з її ж особистого життя.
* Використання особистої інформації - отримання особистої інформації про «потенційну жертву» через злам її електронної пошти або сторінки в соціальних мережах і використання для шантажування чи знущань.
* Флеймінг - це обмін короткими емоційними репліками між двома людьми - агресором і «потенційною жертвою» (іноді, агресорів може бути декілька). Мета агресора - принизити «жертву» і, тим самим, отримати від цього задоволення.
* Хеппіслепінг - це відеоролики, в яких зняті реальні сцени насильства. Найчастіше ці ролики розміщуються на таких ресурсах, де їх можуть переглядати мільйони людей. Природно, такі ролики в більшості випадків «заливаються» в мережу без згоди «потенційної жертви».


Чому діти займаються кібербуллінгом?


Розмірковувати на цю тему можна довго і не завжди можливо докопатися до справжньої причини і мотиву конкретної людини. Одні, наприклад, вважають це смішні і забавні способом самоствердитися, інші - хочуть помститися «ось тій дівчинці, яка відбила мого хлопця», треті - хочуть ще більше познущатися над однокласником, якого і так вже давно списали до когорти невдах, тобто «добити» слабкого, четверті - просто роблять заборонені речі, тому що «адже нам за це нічого не буде, тому що ніхто нічого не доведе». Але це тільки закономірності, а своїх особистих і, отже, суто індивідуальних причин, що витікають з унікального життєвого досвіду, може бути ще скільки завгодно. Крім того, не слід забувати про зростаючий «градус» цинізму, аморальності і жорстокості сучасного суспільства.
Але все ж повернемося до закономірностей і розглянемо стандартну структуру кібербуллінга на прикладі його учасників та їх психологічних портретів:
1. Агресор - людина імпульсивна, яка прагне головувати над усіма, щоб її всі слухалися і боялися, агресивно налаштована не лише до ровесників, але й до дорослих (батьки, вчителі); не вміє співчувати, фізично сильніша «потенційної жертви».
2. Потенційна жертва - людина замкнена, вразлива і сором'язлива, яку легко налякати, невпевнена у собі, дуже за все переживає, має занижену самооцінку, депресивна, часто думає про суїцид, не має близьких друзів, більше спілкується з дорослими, ніж з ровесниками, фізично слабша за «агресора».
3. Спостерігач - людина, якій дуже цікаво переглянути (в деяких випадках і зафіксувати) процес цькування та знущання однієї людини над іншою.

Якщо дитина стала «потенційною жертвою» в процесі кібербуллінга, то їй дуже страшно про це розповісти дорослим. Це може відбуватися з різних причин:
- діти можуть вважати, що дорослі не зуміють вирішити проблему такого роду;
- діти думають, що дорослі не будуть сприймати їхню проблему, як серйозну;
- діти вважають, що коли розкажуть про цю проблему комусь із дорослих, то їм буде тільки гірше - спрацює як своєрідний «донос на агресора», від якого зазвичай добра чекати не доводиться.

ЩО РОБИТИ?

Якщо ви бачите, що ваша дитина дуже змінилася, якщо відчуваєте, що з нею щось не так, спробуйте викликати її на відверту розмову. Тільки уникайте криків і «моралі», не потрібно гучних фраз, типу: «а от я в твої роки ...» або «я ж тобі казала!». Вашій дитині і так важко, а ви, в першу чергу, маєте бути для неї другом, якому вона дійсно може довіряти.

Розібравшись що до чого, слід визначити людей, до яких можна звернутися для вирішення ситуації. Якщо справа відбулася в школі - варто обговорити з вчителями, директором школи, з батьками «агресора», і безпосередньо з самим «агресором». Природно, бити і ображати останнього не потрібно, але позначити його позицію і позицію «жертви», а також вашу, як батька потерпілого - просто необхідно. Поясніть, що образи, нанесені у віртуальному інтернет-просторі, такі ж реальні, як і ті, що сказані віч-на-віч.

Якщо ж знущання переходять всі межі, то можна звернутися і до правоохоронних органів або перевести дитину до іншої школи.

Кібербуллінг небезпечний не менше, ніж знущання в звичному розумінні. І зачіпає ця проблема не лише дітей та підлітків (безпосередніх учасників), а й дорослих, які повинні підтримувати і допомагати своїм дітям у такій ситуації та запобігати їм. Багато дітей, що стали «потенційними жертвами» кібербуллінга, не витримавши такого психологічного удару, прощалися з життям.

Для того, щоб запобігти проблемі кібербуллінга батькам слід вчити змалечку своє чадо безпечно використовувати комп'ютер, інтернет та інші інформаційно-комунікаційні технології. Слід попереджати дитину про те, що проблемами, які виникають у віртуальному просторі, теж потрібно ділитися з батьками і разом їх вирішувати.



П'ять причин відмовитися від соцмереж

Сьогодні важко уявити своє життя без популярних соцмереж: тут ми знайомимося, спілкуємося з близькими, обмінюємося фотографіями та проблемами. Але чи справді переваги соціальних мереж можуть перекрити весь негатив від них?

Про негативний вплив соцмереж на особистість уже існує чимало досліджень і ми пропонуємо кілька з них, які, можливо, змусять вас замислитися над необхідністю такого "соціального" спілкування:

1. Проблеми з вагою. Залежність від соціальних мереж може призвести до розладу харчової поведінки. Недавнє дослідження, проведене в Університеті Піттсбурга показало, що з 1675 дорослих жителів Америки (у віці від 19 до 32 років) ті, які мали залежність від соцмереж, в 2,2 рази частіше страждали від проблем з вагою.

2. Тривожний стан. Дослідження, проведене в Університеті штату Індіана, показало, що дівчата частіше за все використовують соціальні мережі для публікації власних знімків, щоб показати, як добре вони виглядають, в той час як хлопці використовують медіа для демонстрації своїх досягнень. І дівчата, і хлопці стали надмірно переживати не за реальні досягнення чи надбання, а за кількість "лайків", на грунті чого у багатьох стали з'являтися комплекси, а в більш важких випадках депресія.

3. Деградація. Дослідники з Корнельського і Пекінського університетів виявили, що люди, які багато часу проводили в Мережі, в меншій мірі здатні розуміти і обробляти інформацію. Це пояснюється тим, що люди, які не розлучаються з гаджетами, відчувають інформаційне перевантаження, що негативно впливає на вирішення завдань в повсякденному, реальному житті.

4. Шахрайство в Мережі. У соціальних мережах процвітає шахрайство, і навіть досвідчені і далеко не дурні люди можуть стати його жертвами. Зломи, спроби обману, загрози, "заробіток в інтернеті", віруси, сумнівні групи і крадіжка особистої інформації це далеко не повний перелік небезпек, що підстерігають любителів "посерфити" по Мережі.

5. Загроза дружбі. Згідно з даними одного з соціологічних опитувань, 15% опитаних назавжди розривали відносини з одним через соціальних мереж, 12% мали досвід, який привів до конфронтації віч-на-віч, а 11% сказали, що соціальні мережі привели до проблем в сім'ї.
Це далеко не весь перелік фактів, які свідчать про негативний влив соцмереж на кожного з нас. У такому випадку не обов'язково відмовлятися від усіх благ, щоб захистити себе. У всьому треба знати міру!


ПОРАДИ БАТЬКАМ:

ЯК ДОПОМОГТИ СТАРШОКЛАСНИКУ ОБРАТИ ПРОФЕСІЮ.

Перед кожною родиною свого часу постає дуже хвилююче питання - яку професію обрати дитині після закінчення школи? Менше переймаються ті батьки, в родинах яких діти обирають трудовий шляхзатрадицією. Всім відомі, наприклад, робітничі династії. Іноді формуванню професійних традицій сприяє атмосфера родинного життя: так складаються сім’ї вчених, вчителів, артистів.

Але для більшості питання вибору професії є одним з найбільш складних. Дітям необхідна допомога дорослих, але допомога розумна. Батьки повинні стати радниками для дитини у пошуках улюбленої справи.

Давайте спробуємо разом розібратися у такому непростому питанні як професійне визначення. Вибір професії можна порівняти з системою рівнянь, що має декілька невідомих.

Перше невідоме– світ професій. Їх десятки тисяч, і якщо не охопити поглядом все це різноманіття, хоча б в загальних рисах, вибір буде неповноцінним. Часто так і буває - обирають той фах, з яким встигли ознайомитися. Чи не залишиться за бортом якраз та професія, що найбільше відповідає схильностям вашого сина чи доньки?

Психологи ретельно вивчили професії, виявили найбільш характерні їхні ознаки і виокремили п’ять великих груп, п’ять типів професій в залежності від особливостей предмету праці:«людина–природа», «людина-техніка», «людина-людина», «людина–знакова система», «людина–художній образ».Кожен з п’яти типів поділяється за різними ознаками на менші групи. Поступово коло вибору звужується до декількох професій, які подобаються більше за інших, або й взагалі до однієї. Автор даної системи, професор Євгеній ОлександровичКлімов, детально описує про це в своїй книзі «Як обрати професію», яку корисно прочитати батькам разом з дітьми.

Нарешті виділили коло професій, які подобаються доньці чи сину. І тут з’являєтьсядруге невідоме: чи будуть відповідати особисті якості дитини, риси характеру, темперамент тим вимогам, які висуває до людини дана робота. Якщо син або донька вже визначили для себе професію, радимо ознайомитися з її описом,професіограмою. Ця інформація дозволить вам зробити деякі попередні висновки про те, чи є у вашої дитини дані для опанування обраного фаху. Ідеальний вибір - коли вимоги професії співпадають з особистісними якостями людини.

Третє невідоме: визначити стан здоров’я. Встановити відповідність здоров’я людини вимогам, що висуває професія, - завдання лікаря. Саме тому кожен, хто вступає до навчального закладу, проходить обов’язковий медичний огляд. Щоб уникнути розчарувань, важливо своєчасно проконсультуватися з лікарем.

Четверте невідоме: в будь-якій роботі є свої тонкощі, нюанси, про які теорія не розповідає. Тому школярам важливо поспілкуватися з представниками обраної професії.

П’яте невідоме:куди піти вчитися? Вибір навчального закладу відіграє дуже важливу роль як для вас, так і для вашої дитини. Заздалегідь можна ознайомитися з «Довідником навчальних закладів» та отримати необхідну інформацію.

Пам’ятайте:

· Діти завжди потребують допомоги дорослих і не можуть самостійно обрати професію до душі.

· Батьківська допомога у виборі професії не повинна бути нав’язливою і замінювати бажання дитини бажанням батьків.

· Уважно прислухайтеся до намірів та прагнень своїх дітей, враховуйте їхні інтереси та схильності, спираючись на рівень розвитку їхніх здібностей, і радьте обирати ту професію, що найбільше їм підходить.

· Якщо радите дитині оволодіти тією чи іншою професією, ви повинні бути впевнені, що цей фах є найбільш підходящим для неї, не протипоказана її здоров’ю і є для неї цікавим.

· Обрана професія повинна бути актуальною на ринку праці та виправдати очікування щодо рівня заробітної плати.


ПОРАДИ БАТЬКАМ:

ЯК ДОПОМОГТИ СТАРШОКЛАСНИКУ ЗДАТИ ІСПИТ?

ДПА та ЗНО - це стрес для випускника і для його батьків. Тому дуже важливо заздалегідь підготуватися до нього і навчиться сприймати іспит не як випробування, а як можливість проявити себе і придбати екзаменаційний досвід. Адже попереду багатьох випускників чекають ще вступні іспити, а під час навчання в ВНЗ, коледжах та технікумах їм належить здавати по 8-12 іспитів протягом року.

Звичайно,бути присутнімпід час іспитів і допомогти дитині при всьому бажанні робити цього батьки не можуть. Іспити - це справа суто індивідуальна і випускник при здачі ДПА та ЗНО один на один з комісією. А батькам залишається тільки хвилюватися і тривожиться за свою дитину. Допомога батьків під час випускних іспитів дуже важлива, оскільки для успішної здачі іспитів необхідна психологічна підготовленість дитини.

Завданнябатьківпід час підготовки до здачі ЗНО не лаяти дитину і не знижувати його самооцінку, а знизити напругу, тривожність дитини і підготувати хороші умови для занять, для відпочинку і організувати правильне харчування випускника. Ось що радять психологи батькам випускника:

1.Намагайтесяуникати сварок, конфліктів і сімейних скандалів перед іспитами дитини. Дитині передається хвилювання батьків і якщо батьки не можуть впоратися зі своїми емоціями, то це стресовий стан може стати причиною небажання готується у підлітка чи допущення ним помилок при здачі іспитів.

2.Підбадьорюйтевипускника, Хваліть його і відзначайте його хороші вчинки. Таким чином, батьки можуть підвищувати його впевненість у собі. Дайте знати дитині, що ви будете любити його навіть в разі його невдачі і допущення помилок на іспитах.

3.Кожендень спостерігайте за самопочуттям старшокласника. Вимірювати температуру і чіпати кожен день лоб як у маленького малюка, звичайно, не слід, але тільки батьки можуть виявити перші ознаки хвороби, пов'язані з перевтомою і стресами. Якщо випускник за будь-якого приводу дратується, починає плакати і боїться здачі іспитів, то за допомогою необхідно звернеться до психолога.

4. Строгоконтролюйтережим дня дитини і не допускайте перевантажень. Підготовка до іспитів повинна поєднуватися з відпочинком. Через кожні 40 хвилин занять старшокласник повинен відпочити не менше 10 хвилин. Якщо дитина дуже старанний, то не давайте йому готується до іспитів більше 10:00 в день. Кращий час для підготовки - денне, вночі знижуються всі функції організму, тому пам'ять людини у вечірній час погіршується. Спати перед іспитами необхідно не менше 8 годин, попередньо прогулявшись на свіжому повітрі.

5. Забезпечтебудинкизручне робоче місце та умови для випускника. Виділіть дитині робочий стіл, де не повинно бути нічого зайвого, а тільки матеріали необхідні для підготовки до іспиту. Слідкуйте за тим, як сидить дитина: не можна сидіти, сильно зігнувшись і читати лежачи. Дуже важливо зберегти зір під час іспитів, адже зір багатьох старшокласників псується саме під час іспитів. Тримати підручник при читанні треба в похилому положенні на відстані 20 см від ока. Температура повітря в кімнаті повинна бути нормальною, а світло падати з лівого боку. Намагайтеся створити тишу під час підготовки дитини до іспитів, простежте за тим, щоб йому ніхто не заважав.

6.Слідкуйте за тим, щобдитинащоранку робив зарядку близько 30 хвилин. Це допоможе краще освоїти матеріал і відновити працездатність. Після фізичних вправ поліпшується кровопостачання м'язів, знімається стомлення очей і з'являється відчуття бадьорості.

7.Пояснітьдитиніпро те, що під час підготовки іспитів не можна грати в комп'ютерні ігри, дивитися бойовики і фільми жахів. Необхідно берегти сили і нерви для підготовки до іспитів.

8.Під час розумовоїнапруги людинітреба збалансоване харчування, яке містить усі необхідні поживні речовини, мікроелементи і вітаміни. Для стимулювання роботи мозку включайте в раціон харчування дитини рибу, м'ясо, яйця, сир, живі йогурти, горіхи, курагу, більше овочів і фруктів. Порадуйте дитини плиткою гіркого шоколаду і бананами, вони сприяють вироблення "гормонів щастя". Виключіть в цей час сухомятку, підліток під час іспитів повинен харчуватися чотири рази на день гарячою їжею. Не можна під час підготовки до іспитів дотримуватися дієти.


ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ДЛЯ БАТЬКІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1 . Навантаження

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Саме початок шкільного життя вважається важким стресом для 6- 7 -річних дітей. Якщо малюк не буде мати можливості гуляти , відпочивати , робити уроки без поспіху , у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям , може початися невроз. Тому , якщо заняття музикою і спортом здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини , почніть водити його туди за рік до початку навчання або з другого класу .

2 . Виконання домашніх уроків

Пам’ятайте , що дитина може концентрувати увагу не більше 10-15 хвилин. Тому , коли ви будете робити з нею уроки , через кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити його пострибати на місці 10 разів , побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Починати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними . Загальна тривалість занять не повинна перевищувати однієї години.

3 . Комп’ютер

Комп’ютер , телевізор і будь-які заняття , що вимагають великої зорового навантаження , мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі -офтальмологи і невропатологи в усіх країнах світу.

4 . Похвала

Більше всього на світі протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки . Віна не тільки формує свої відносини з однокласниками і вчителями , але і вперше розуміє , що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні . Саме в цей час у дитини складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете , щоб з неї виросла спокійна і впевнена у собі людина , обов’язково хваліть її . Підтримуйте, не лайте за двійки і бруд у зошиті. Все це дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина втратить віру в себе.

5 . Пробудження дитини

Не потрібно будити дитину, вона може відчувати почуття неприязні до матері , яка вічно термосить її, стягуючи ковдру. Вона заздалегідь може здригатися, коли вона входить в кімнату. “Вставай, запізнишся” . Набагато краще навчити дитину користуватися будильником. Краще купити будильник і , підносячи його, як – то обіграти ситуацію: “Цей будильник буде тільки твоїм, він допоможе тобі вчасно вставати і завжди встигати “.

Якщо дитина встає з працею , не потрібно дражнити його ” лежнем ” , не вступати в суперечку з приводу “останніх хвилинок “. Можна вирішити питання по-іншому: поставити стрілку на п’ять хвилин раніше: “Так, я розумію, вставати сьогодні чомусь не хочеться. Полеж ще п’ять хвилин “. Ці слова створюють атмосферу теплоти і добра, на противагу криків. Можна включити голосніше радіо.

Коли дитину вранці кваплять , то часто вона робить все ще повільніше. Це її природна реакція, її потужна зброя в боротьбі з розпорядком , який її не влаштовує.

Не треба зайвий раз квапити , краще сказати точний час і вказати , коли вона повина закінчити те , що робить : “Через 10 хвилин тобі треба виходити в школу ” . “Вже 7 годин, через 30 хвилин сідаємо за стіл”.

6 . Вихід в школу

Якщо дитина забув покласти в сумку підручник , сніданок , окуляри; краще протягнути їх мовчки , ніж пускатися в напружене міркування про його забудькуватості і безвідповідальності.

” Ось твої окуляри ” – краще , ніж ” Невже я доживу до того часу , коли ти навчишся сам класти окуляри ” .

Не лаяти і не читати нотацій перед школою. На прощання краще сказати: ” Нехай все сьогодні буде добре” , ніж ” Дивись , поводься добре , не балуйся ” . Дитині приємніше почути довірливу фразу: ” Побачимося в 2:00 “, ніж ” Після школи ніде не шляйся , відразу додому”.

7 . Повернення зі школи

Не ставити питання, на які діти дають звичні відповіді .

- Як справи в школі ?

- Нормально .

- А що сьогодні робили?

- А нічого .

Що отримав ? І т.д.

Згадайте себе , як часом дратувало це питання , особливо коли оцінки не відповідали очікуванню з боку батьків ( ” їм потрібні мої оцінки , а не я ” ) . Поспостерігайте за дитиною , які емоції “написані ” у неї на обличчі. ( ” День був важкий ? Ти, напевно , ледве дочекався кінця. Ти радий , що прийшов додому ? ” ) .

8 . Пора спати

Молодших школярів краще укладати спати самим батькам (мати і батько) . Якщо перед сном довірливо поговорити з нею , уважно вислухати , заспокоїти страхи , показати , що ви розумієте дитину , тоді вона навчиться розкривати душу і звільниться від страхів, тривоги, спокійно засне.

Не треба вступати в суперечку , якщо дитина повідомляє, що забула вмитися і попити .

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ ДИТИНІ

Виконання дитиною домашніх завдань є проблемною сферою для багатьох сімей Часто діти не справляються з підготовкою уроків самостійно ( відволікаються , роблять уроки не на належному рівні або тим чи іншим способом уникають цього), потребують допомоги та контролю з боку батьків.

Стикаючись з подібними проблемами, батьки зазвичай задають такі питання:

1 . Як правильно допомагати дитині у виконанні домашніх завдань ?

2 . Які форми контролю вибрати, щоб це йшло на користь?

3 . Якими можуть бути причини складнощів дитини ?

Нижче наведені стандартні рекомендації та описані найтиповіші причини складнощів при виконанні домашніх завдань . Можливо, вони Вам допоможуть у розумінні та корекції ситуації, що склалася .

ДОПОМОГА І КОНТРОЛЬ

ТИПОВІ ПОМИЛКИ БАТЬКІВ

Є дві типові помилки , які батьки роблять , допомагаючи дитині в чомусь або контролюючи його дії.

1 . Намагаються допомогти дитині , коли вона про це не просила. Керуються при цьому кращими спонуканнями : щоб дитина досягла більш гарного результату, швидше навчилася, відчула підтримку і т.д.

2. Не допомагають, коли, навпаки, дитина просить у чомусь допомогти. Відбувається це зазвичай або в силу того, що батько не помічає непрямих сигналів дитини про те, що потрібна допомога (таких, наприклад, як пхикання, різке захлопування книжки або зошита, скарги «Не виходить!» і інш.) Або через надмірне прагнення батьків навчити дитину самостійності, стійкості , вольовим якостям.

ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОПОМОГИ ТА КОНТРОЛЮ

1 . Чим менше допомоги і контролю, тим краще. З тим, з чим дитина може впоратися сама, нехай вона справляється сама.

2. Допомагати і контролювати можна по - різному. Іноді достатньо просто звернути увагу дитини на щось ( «Подивися , чи все у тебе правильно» , «Що тобі ще треба зробити? » , « Нагадую , що після обіду потрібно сідати за уроки » ) , але бувають і ситуації , коли дорослому доводиться фактично робити уроки разом з дитиною. Важливо , щоб допомога і контроль були дозованими і виявлялися по мінімуму. До більш « масованої » допомоги слід вдаватися тільки після того , як не допомогла допомогу в меншому обсязі.

3 . Важливо , від кого виходить ініціатива. Краще приймається та допомога, про яку людина (будь-якого віку , не тільки дитина) попросила сама. Допомога , яку нам надають без нашого прохання , сприймається як тиск. Аналогічна ситуація і з контролем : він приносить користь в тому випадку , якщо дитина зіткнулася з тим , що йому самому складно проконтролювати себе , що він не справляється з цим завданням самостійно і просить допомогти (наприклад, «Мама, перевір цей приклад !”). У цьому випадку зовнішній контроль буде сприйматися як допомога, а не як вторгнення і тиск. Отже, потрібно створювати таку ситуацію, щоб дитина сама попросила допомогти їй в чомусь і перевірити, нагадати і т.д. Якщо дитина не просить допомогти, а , навпаки, із захопленням самостійно виконує якесь завдання, то не слід втручатися, навіть якщо у нього не дуже добре і швидко виходить, «почерк корявий», «очевидна дурна помилка» і т.п. Згадайте себе: Ви ж теж не відразу навчилися всьому, що вмієте зараз, не відразу все робили без помилок.

4 . Якщо дитина просить допомогти їй, то треба обов’язково допомогти (керуючись правилами, описаними вище). Є такий психологічний термін «зона найближчого розвитку» – це дії , які на сьогоднішній день дитина не здатна виконати самостійно , але здатна виконати за допомогою дорослого. Те , що сьогодні входить в « зону найближчого розвитку» , незабаром стане областю самостійності дитини (за умови, що дорослий зможе м’яко і своєчасно послабити і звести до нуля свій контроль). А в «зону найближчого розвитку» увійдуть інші дії , завдання , навички. Фактично саме таким чином відбувається розширення сфери самостійності та компетентності дитини.

5 . Спільні дії повинні здійснюватися в спокійній обстановці , тон батька повинен бути доброзичливим. Якщо прохання дитини про допомогу обертається нервуванням, скандалом, то наступного разу вона докладе максимум зусиль, щоб обійтися без Вас, навіть якщо розуміє, що сама не справляється. Краще уникати також іронії, яку багато діти сприймають як знущання або висміювання, а також не допускати того, щоб спільні заняття зайво затягувалися. Якщо дитину примушувати « доробити, що треба», коли вона очевидно втомилася, то таке виконання завдання супроводжується сильним емоційним дискомфортом, виробляється свого роду «рефлекс уникнення» .

6. Істотним є ставлення до помилок. Часто помилки дитини викликають роздратування у батьків та сварки. У дитини в такому випадку формується страх помилок, який не допомагає, а навпаки, заважає їх виправляти або не допускати. Помилку краще сприймати як свого помічника , що сигналізує про те, що ось над цим і цим ще потрібно попрацювати .

Шановні батьки!

Ви – найважливіші люди у житті Вашої дитини, тому підтримка, віра, любов і безпосередня участь у навчанні, вихованні та розвитку дитини є надзвичайно важливою для її майбутнього. Допоможіть своїй дитині зростати творчою, натхненною, неповторною особистістю з активною життєвою позицією, зростати сильною і впевненою в собі.

Допомагайте дитині в навчанні, домагайтеся, щоб вона досконало зрозуміла навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Спробуйте виконати одну-дві подібних вправ для закріплення результату.

Розвивайте увагу, мислення, пам’ять дитини, у будь-якому віці грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості, вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради тощо. Проявляйте інтерес до захоплень Вашої дитини, підтримуйте і розвивайте їх.

Розвивайте волю дитини, привчайте до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність. З розумінням ставтеся до дитячих жартів та пустощів, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення уваги дитини. Намагайтеся зрозуміти її дитячі проблеми і допоможіть розв’язати їх.

Пам’ятайте, що здоров’я Вашої дитини у Ваших руках. Систематично нагадуйте дитині правила безпечної поведінки у побуті та на вулиці, у громадських місцях, на дорозі, на воді. Розповідайте по важливість здорового способу життя, намагайтеся буди в усьому прикладом, тоді дитина повірить у Вашу щирість і зацікавленість цими проблемами. Звертаємо Вашу увагу на організацію відпочинку Вашого сина чи доньки під час канікул. Залучайте дитину до виконання домашніх обов’язків. Цікавтеся тим, як вона проводить вільний час за межами дому. З метою безпеки обмежте перебування Вашої дитини за межами дому у вечірній час.

Будь ласка, приділяйте більше уваги духовно-моральному, культурному розвитку Вашої дитини, – найбільшого чого вона потребує – це спілкування з Вами, почуття захищеності та щирої любові, адже у дитинстві та юності дитина частково дивиться на світ Вашими очима, нехай цей світ буде наповнений красою, добром, гармонією і, незважаючи не на що, вірою ...


СМАРТФОН: КОНФЛІКТ БАТЬКІВ 21 СТОЛІТТЯ

Щоб відволіктися від нескінченних турбот, домашнього шуму та гаму, багато батьків проводять час дивлячись в екран смартфону. Однак дослідження показує, що надмірне захоплення батьків мобільними пристроями некращим чином позначається на дітях
Педіатр Дженні Радескі, науковий співробітник Бостонського медичного центру (США, консультує батьків з проблем розвитку та поведінки дітей. Її давно цікавило, як смартфони, що вже стали всюдисущими, впливають на якість спілкування дітей з батьками. Наприклад, деякі попередні дослідження показали, що телевізор, який працює "фоном", навіть якщо дитина його не дивиться, негативно впливає на її творчі здібності та увагу.

Щоб більше дізнатися про вплив мобільних пристроїв на якість сімейного спілкування, Дженні Радескі та її колеги вирішили (не афішуючи цього) поспостерігати за сім'ями з дітьми, які прийшли пообідати в ресторанах швидкого харчування в Бостоні. В цілому вони провели спостереження за 55 родинами. У більшості випадків в ресторані був присутній один дорослий з одним або трьома дітьми шкільного віку. Обід тривав від 10 до 40 хвилин. При цьому в 40 з 55 сімей дорослі користувалися мобільними пристроями.

Спостереження наочно продемонстрували, що багато батьків були настільки занурені в свій телефон або планшет, що не хотіли навіть бачити і чути власних дітей. У деяких випадках діти намагалися в буквальному сенсі відвести обличчя матері від електронного пристрою, але це їм не вдавалося. Деякі батьки роздратовано відмахувалися від дітей, відсувалися від них або зупиняли будь-яким доступним чином.

Дженні Радескі підкреслює, що для розвитку дітей вкрай важливо живе спілкування, форма "обличчям до обличя". Таким чином вони вчать мову, вчаться розуміти і регулювати власні емоції. Спостерігаючи за дорослим, дитина вчиться вести бесіду, розрізняти міміку людей, реагувати на неї. "Коли живого спілкування дітям бракує, виходить, що важливі етапи розвитку вислизають, залишаються непройденими", - підкреслює педіатр. Крім того, діти не повинні відчувати, що їм доводиться конкурувати з електронними пристроями за увагу батьків.

Кiлькiсть переглядiв: 570

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.